__gaTracker('send','pageview'); } else { console.log( "" ); (function() { /* https://developers.google.com/analytics/devguides/collection/analyticsjs/ */ var noopfn = function() { return null; }; var noopnullfn = function() { return null; }; var Tracker = function() { return null; }; var p = Tracker.prototype; p.get = noopfn; p.set = noopfn; p.send = noopfn; var __gaTracker = function() { var len = arguments.length; if ( len === 0 ) { return; } var f = arguments[len-1]; if ( typeof f !== 'object' || f === null || typeof f.hitCallback !== 'function' ) { console.log( 'Not running function __gaTracker(' + arguments[0] + " ....) because you\'re not being tracked. "); return; } try { f.hitCallback(); } catch (ex) { } }; __gaTracker.create = function() { return new Tracker(); }; __gaTracker.getByName = noopnullfn; __gaTracker.getAll = function() { return []; }; __gaTracker.remove = noopfn; window['__gaTracker'] = __gaTracker; })(); }
«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» gorgany central 811x220
«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» gorgany central 560x150

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати»

Грудень 1, 2015 by admin 0 Коментарів

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187216885 a181c7e50c

Автор: Анонімний Мандрівник

Якби я була надто гордою і самолюбивою, то ця історія нізащо б не потрапила на всенародний огляд. Я б її ретельно приховувала як чорну пляму своєї біографії. Але оскільки я не така – вуаля, можете прочитати історію моєї лажі і не повторювати моїх помилок. А якщо хочете повторювати – для вас будуть спеціальні поради, як кльово лажонутись.

Все почалось з телефонного дзвінка сестри:

– Алло, в мене тут з’явилось декілька вільних днів між екзаменами. Не хочеш гайнути в Карпати?

Мене на такі речі вмовляти не треба, тож вже наступного дня я їхала в потязі на Львів. Посадку, до речі, здійснювала в Олександрії Кіровоградської області. І там біля вокзалу стоїть ну дуууже мілашечний пам’ятник, як Ленін толкує про жизнь з будьоновцем.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187505194 9c3452487e c

 

Порада №1: забудьте вдома спальник і взуття для походу.

Експромт – діло хороше, але все-таки рюкзак краще зібрати в мирі та спокої. Я ж так поспішала на потяг, що забула взяти нормальні кросівки (натомість взяла тряпчані кеди – ідеальне взуття для гірського походу), спальник і каремат. Якщо друге і третє ще вдалось відшукати і позичити в когось у Львові, то перше – ні.

 

Порада №2: переоцінюйте свої сили

Прибувши до Львова ми з сестрою (образно назовемо її Одарка) засіли за картами й інтернатами. Довго обирали вершину, яку ми підкоримо. Трєзвомислящі люди радили, мовляв : «Дівчьонкі, вас тільки двоє, сходіть собі на якісь трав’янисті холміки біля цивілізації і хватить!». Але ніііі, не тут було. Ми обрали Сивулю. На шо всі трєзвомислящі і досвідчені люди тільки розвели руками.

Чому саме Сивуля? Не знаю. Я колись десь почула шо там красіво. От і все.

Для тих хто не в курсі – лікбез з Вікіпедії:

«Вели́ка Сиву́ля — гора в Українських Карпатах. Одна з вершин однойменного хребта, найвища гора масиву Ґорґан. Розташована в Івано-Франківській області. Висота — 1836 м. Складена сірими грубошаровими пісковиками. Вкрита кам’яними розсипищами й осипищами пісковикових уламків розміром до 3 м, що сприяє поширенню обвально-осипних процесів, особливо у місцях знищення дерев і чагарників. «Кам’яні ріки» опускаються схилами до висоти 1400 м і нижче. Рослинність до висоти 1400—1600 м представлена ялиновимилісами, вище криволісся з сосни гірської (жерепу). Відкриті кам’яні розсипища вкриті лишайниками й мохами.»

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187505294 8bdce2a577

Ну… ви зрозуміли. Камні, мохи, пробиратись через чагарники… і це нас зупинило? Ні.

Отже, варіант, м’яко кажучи – не з легких. Її вважають однією з найскладніших в українських Карпатах.

 

Порада №3: продумуйте маршрут в останню ніч перед походом

Шукали в інтернатах різні маршрути, звідки краще починати пішу подорож – з Великої Гути чи з Осмолоди. Чогось я наполягала на Осмолоді (до речі так і не знаю як правильно ставить наголос в назві цього села на краю всесвіту), про що потім пошкодувала.

Отже. Подорож почалась.

 

Порада №: Сліпо вірте інтернетам.

В якійсь старезній статті Одарка вичитала, що на Осмолоду ходять автобуси з Калуша до 17:00. Ми приїхали в Калуш зі Львова кагбе даже заранєє – в 14:00. Але виявилось, що останній автобус на Осмолоду поїхав ще о 13:30. І сьогодні туди вже нічого їхати не буде. Тож ми почали їхати всякими маршрутками з купою пересадок. З Калуша до Рожнятіва. З Рожнятіва чудом встигли на маршрутку до Ясенів. І тут рух призупинився: сонечко почало заходити, хмарки наповзати, дощик накрапати… А ми такі стоїмо як лохи в Ясені, звідки нам до Осмолоди йти пішки годин 5 як мінімум. І тут по традиції жанру почалась злива .

Ми почали автостопити і водночас рухатись до потрібного нам села на краю цивілізації. Але всі водії були якісь непрівєтліві. Легкові машини далі села не їхали і тому нам не зупиняли. Вантажівки, що возили дерева (як у фільмі «Пункт призначення – 1») якраз з тих місцин, що нам треба – нас тупо ігнорили.

Я вже трохи була придумала запасний план порятунку: на карті був позначений пластовий табір-музей «Сокіл», який стояв на шляху між нами і Осмолодою. Я вже в думках почала продумувати цей варіант. Як ми, не дійшовши до Осмолоди, мокрі й змучені пізнього вечора напрошуємось до пластунів на ночівлю. Я вже уявляла, як ми сидимо біля вогнища з дітками пластунами, молимось перед їжею і співаємо під гітарку «Гей-гу, гей-га, чорти ми лісові»

Але… після години автостопу під дощем, нас, мокрих і злих, нарешті підібрали. Маргінальні пацанчікі на бусі volkswagen. Ну, знаєте, такі бусіки, на яких панки їздили на Вудсток. Такий, який стоїть у Львові біля «Меделін». І, о слава небесам, пацанчікі їхали саме в Осмолоду. Розмова якось не зав’язалась. І слава Богу, бо говорити настрою не було.

В цьому бусіку Одарка загубила кришечку від свого Nikona. Покойся з миром, кришечка.

На виході, ми подякувала хлопцям. Я тоді ще в автостопі не шарила і тому не втрималась і таки втулила їм 10 гривень «на півасік», за шо мене сестра потім пиляла. Бо це суперечить канонам автостопу.

В інтернатах писали, що в Осмолоді є будинок лісника в якому можна переночувати. Але коли ми його побачили, то бажання відпало якось саме собою… і ми засумнівались, чи дійсно це той будиночок, який нам радили в інтернатах. Щоб про це дізнатись, я вирушила в розвідку – в чи не єдиний в селі продуктовий магазин. І там одразу якась жіночка запропонувала безкоштовно переночувати в неї.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187331083 87291f40fc

Як потім виявилось Руслана (так її звали)- з Івано Франківська, вже 25 (!) років підряд кожного літа приїжджає сюди на сезонні роботи, щоб збирати чорницю. За рахунок цього вона й виживає. Тіжола западенська жизнь, коротше кажучи.
Й коли ми лежали в теплому ліжку в більш-менш нормальній кімнаті, я перед сном вкотре дивувалась життю – воно досить цікава штука. Плануєш один варіант, потім ти вже готовий до другого (ночівля в пластунському таборі) а в решті решт все відбувається по третьому – ти спиш в теплі-добрі з дахом над головою). І цією непередбачуваністю життя й прекрасне.

 

Порада №: якщо ви починаєте піший похід на Сивулю – відправною точку обирайте Осмолоду.

Тільки Осмолода, тільки хардкор!

Осмолода виявилась ще тим Зажопінськом. Раніше це було круте село з розвиненою дерево-переробною промисловістю. Там жило багато лісників, з околиць люди приїзжали туди працювати. Функціонувала вузькоколійка. А тепер… вузькоколійку, ясєн пєнь, розібрали

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187504344 c4a2112a3a

Насправді ж краще починати з Великої Гути – нормального села з усіма ознаками цивілізації. Відстань до Сивулі така ж сама, натомість ви отримуєте прекрасне маркування до Сивулі, Горган та інших гір. І до самого селища реальніше дістатись.

Як сказав один мандрівник «Найскладніше в поході на Сивулю з Осмолоди, це дістатись власне до Осмолоди». І з ним важко не погодитись.

За дні перебування в Осмолоді ми лише раз (!) побачили мандрівників, і то вони тримали путь на Ігровець.

 

Порада №: Прогноз погоди – для лохів. Надійтесь на краще – на сонечко, птічєк і безхмарне небо

Ну і шо, що всі прогнози погоди в один голос казали, що в Карпатах – дощі. Взагалі – по всій західній Україні, включно Львів, обіцяли дощі. Але ми вирішили, що синоптики шутят. І до того ж – не дарма ж я їхала з Коровоградської області! Не чекати ж мені, поки дощі скінчиться – треба діяти!

 

Порада №: Ходіть в Карпати в липні! Постарайтесь обрати сезон дощів.

Одні розумні люде нам згодом сказали, що в них є хороша сімейна традиція – ходити на Сивулю в День Незалежності. І їх жодного разу не застав дощ… Варто взяти на озброєння)

 

Порада №: Видумуйте велосипед!

На придбаній карті було позначено декілька нормальних маркованих маршрутів. Шо ще треба для щастя? Ніііі, ми вирішили що ми – гуру карпатського туризму – краще шарим в горах, ніж автори карти і маршрутів. І тому ми, такі розумні і хитрожопі, вирішили придумати власний маршрут, поєднавши два маршрути між собою.

 

Порада №: йди в гори у в’єтнамках.

Без коментарів. А чьо? Харашо і кожа дихає)

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187504374 3de6b47706

Отже, незважаючи на дощ ми таки поперлись в гори. Вся халепа була в тому, що ми дві години намагались знайти одну непопулярну стежку, позначену на карті. Замість того, щоб йти більш-менш популярним і маркованим маршрутом. Але її не було.

 

Порада №: Не сци! Переходь гірську річку вбрід.

Вельми розлючені тим, що нам не вдалось знайти потрібної стежки, мокрі від дощу і пожалені кропивою, ми вирішили вернутись домів, себто до цивілізації. Але повертатись тою самою дорогою назад в нас не було сил і бажання. Тим більш у нас перед очима на відстані сто метрів стояло прекрасне село Осмолода.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187503744 2a1c3195a6

Єдине що нас розділяло – це гірська річка на шляху до нього. Неширока але стрімка. І ми вирішили переходити її вбрід. :-)  «Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» simple smile

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187215285 b45c9ae903

Одарка знайшла посох і почала переходити річку в широкому місці. Я знайшла вужче місце. Як виявилось – глибше) Пройшовши десь до середини, мені вже стала вода по пояс. І тут… я не втрималась і течія мене понесла. І за ці 10 секунд, поки мене несла течія горной рєчєчкі, все життя пронеслось перед очима. Забавне кстаті переживання, всім раджу. :-)  «Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» simple smile Потім мене, слава Богу, прибило до берега.

Мій наплічник на 70% побував у воді, змок спальник (до кінця походу він так і не висох) і назавжди пішов з життя мій фотоапарат. Ось останній знімок з нього – Одарка переходить Бистрицю:

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187216005 3655ce1d85 z

І тут далась взнаки моя холодова алергія і ще якась таємнича хвороба – коли я купаюсь в холодній воді (в річці, озері), то при виході з неї мене починає трясти, темніє в очах і різко падає тиск.

Каротше, ми почали йти до цивілізації. Знайшли перший ліпший магазинчико-кафешку в селі, попили гарячого чаю. Викрутили свій мокрий одяг. Пояснивши всю ситуацію продавчині про те, шо мені галімо і терміново треба висушитись/зігрітись. Вона люб’язно погодилась прийняти нас у себе вдома за 70 грн («дешевше ви тут ніде не найдете» кінець цитати), але сказала, що без постільної білизни. Ну ок, ми погодились, а шо дєлать. Але мені все галімішало, а продавчиня ніяк не могла приділити нам уваги, бо була зайнята обслуговуванням відвідувачів свого гинделика. Одарка псіханула, пішла в село і знайшла нам шикарнєйші апартаменти, окрему кімнату з постіллю і всіма ділами за ту ж ціну.
Отже решту дня ми лежали в теплих ліжках, сушили свої речі, слухали музику, писали мемуари, зализували рани і сміялись з свого епік фейлу, пообіцявши один одному, що ми про нього нікому не розкажемо. Де-юре – цього дня не існувало)

Дубль два. Трохи висохнувши і забувши всі невдачі вчорашнього дня, ми вирішили повторити підкорення Сивулі.
На виході з Осмолоди знайшли таку рекламу. Невимовна вдячність наповнила наші серця до всих тих, хто невтомно будує гірські дороги!

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187503094 7913ca24a2

В принципі, дорога майже до самого підніжжя Сивулі була утрамбована і маючи автомобіль можна суттєво скоротити піший шлях.

Заради однієї цікавинки ми вирішили ненадовго звернути з маршруту. Заховавши наплічники в чагарниках біля дороги, ми пішли вглиб лісу, щоб побачити пам’ятний знак на місці героїчної смерті Шелеста та проводу ОУН.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187215065 9423ce1b2c

Стежок не було. Єдиним орієнтиром були ледь помітні червоні хрестики на деревах, нанесені балончиком якимись пластунами-попередниками, що проходили тут до нас. Ці позначки вивели нас через 20 хвилин до несподіваної місцини.

Серед густого глухого лісу раптом з’явилась ось така галявина

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187502954 2889a2da91

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187214125 564a2a970f z

Напевно за часів совків це місце було втаємничене і лише обрані люди знали місце його знаходження й втіхаря сюди приходили, щоб вшанувати пам’ять героїв. Принаймні, хочеться так думати.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187501944 ca354c8698 z

Досить атмосферне місце. Дивно побачити таку знахідку в глухезному карпатському лісі. Видно, що люди сюди навідуються не так вже й рідко.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187501324 2bb31e5312

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187501334 880fdb6e29

Загалом було трохи стрьомно і ми боялись заблукати, тож поспішили назад з цього дивовижного місця, йдучи за рятувальними червоними хрестиками.

Продовживши шлях до підніжжя Сивулі, ми зустрічали сумні, з екологічної точки зору, пейзажі. Бездумне вирубування лісів

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187501344 40e8438e4a

По карті ми вже мали дійти до стежки, що повела б нас на вершину Сивулі. Але її не було. На щастя нам на шляху попались люди, які збирали в цій далекій місцині білі гриби і чорницю. Вуйко сказав, що ми самі стежку на Сивулю не знайдемо, тож далеченько з нами пройшовся і вказав нам непримітну доріжку, марковану… синіми поліетиленовими стрічками, що висіли на гілках дерев. «Wtf?» – тихесенько подумали ми. Але таке маркування нас супроводжувало майже до полонини Рущава і фактично врятувало.

Людина, яка не полінувалась в’язати сині стрічки на дерева – якщо ти це читаєш, то знай, що ми тобі дуже вдячні!
Коли в цього доброго самарянина кінчились стрічки, він нанизував на гілки якесь сміття (консервні банки і т.д.) щоб вказати вірний шлях.

Піднявшись до середини Сивулі, ми зрозуміли що вже не встигнемо до ночі піднятись на гору й спуститись до якоїсь стоянки. Тому вирішили зробити привал і ночівлю на галявинці, на якій паслись коні. Їх тут залишили без нагляду і може раз на день до них навідувався пастух, щоб зробити інвентаризацію
Коники були дуже френдлі до нас.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187500364 fc23b4cc2b

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187500604 2460505995

Особливо їм сподобався штатив

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187500044 4a359ebacd

О, ледь не забула наступну пораду!

 

Порада №: Обов’язково візьміть з собою в похід штатив для фотоапарату!

По-моєму, тут все ясно без коментарів. :-)  «Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» simple smile

Прокинувшись годині о 6й ранку ми подались вперед до Сивулі.

Ми поглядом шукали на деревах рятівний покажчик маршруту, схожий на білоруський прапор – білий-червоний-білий

Ми дійшли до полонини Рущава де знаходились кам’яні руїни старовинного прихистку для туристів. Фоток якого в мене нема. Прекрасне місце для ночівлі, ми пошкодували, що не зробили стоянки тут. І тут ми ( о диво!) знайшли ознаки цивілізації – два намети. Одна дівчинка зпросоння висунула голову з намету, і щиро здивувалась, що ми йдемо на Сивулю. Мовляв непогода. Ми на то не звернули увагу і рушили далі.

Загалом, з полонини Рущини досить зручно мандрувати. Звідси беруть початок купа добре маркованих маршрутів – на Сивулю, Ігровець, Горгани і т.д. Тож епоха синіх поліетиленових стрічок скінчилась – почалось маркування на деревах, схоже на справжній білоруський прапор – білий-червоний-білий

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187211755 5b68eb700b

І тут почалось перше коло пекла. Пам’ятаєте ту серію Гарі Потера, де всі блукають в тунелях, заростях кущів і тікають від Волондеморта? :-)  «Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» simple smile Так от було з нами щось подібне. Ближче до верхівки гори почались зарослі ялівцю – низькорослої сосни. Багаточисленні стежки між ними були тонесенькими, гілки не давали нам пройти і рвали одяг. Стежок було досить багато і ми знову ж таки шукали поглядом маркування б-ч-б на деревах та на камінні.

Типових карпатських фоток ви в цій статті не побачите по одній простій причині – їх тупо немає.
Ми піднялись.

І на вершині цієї прекрасної гори відкрився чудовий краєвид на прекрасне і феєричне… ніщо. Ми просто стояли в хмаринці і нічого не бачили. Видимість – не далі 15 метрів. Туман туман туман.

Це були хвилини пекла. Морозіще! Якийсь мокрий не-то дощ не-то сніг ріже по шкірі. Шаленний вітер і головне… нічого не видно! НІ-ЧО-ГО! «Мабуть на Евересті щось подібне» – думала я. І лейтмотивом всього цього була панічна думка «МИ ВСЄ УМРЬООООООМ!». Реально.

Слава Богу, що на вершині гори були ось такі штуки, в яких ми ненадовго заховались від шквального вітру, щоб перевести дух, «насолодитись» перебуванням на вершині гори і записати прощальне відео всім рідним та близьким.
Фото зроблене звісно не мною, а невідомим фотографом в сонячну погоду.

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187210835 854d0b53be

Про те щоб підніматись далі на Велику Сивулю, мови вже і не йшло. Мова йшла про те, щоб лишитись в живих!

 

Порада №: Щоб не впасти ліцом в грязь – можете трохи прибріхувати щодо своїх досягнень.

На питання «Куди ви піднімались?», ми без жодного доккору сумління кажемо, що на Сивулю. І доля правди в цьому є – аборигени називають Малу Сивулю – Сивулею, а Велику Сивулю – Близницею. Насправді ж, по карті це Мала Сивуля, а до Великої Сивулі (власне Сивулі) ми трошки не дійшли. Із-за того ж таки інстинкту самозбереження.

Спустившись вниз, ми зустріли ту ж таки банду з тих двох наметів, яка запропонувала нам разом з ними йти в цивілізацію. Вони зустріли нас дружніми поглядом, сповненими співчуття та іронії, в якому читалось щось на кшталт «А ми ж вам казали».

«Епік фейл по-карпатськи» або «Як не треба подорожувати» 13187210025 2802779b11 o

Але весь сарказм вони зусиллями волі таки тримали в собі

Разів з 10 спитали «Чого ви на вершину поперлись? Як вас батьки пустили?» і т.д.

Ця весела компанія приїхала на вихідні, щоб потрудитись на славу маркування маршрутів. Але попри хмарну погоду вони тупо два дні простояли в полонині Рущина, не ризикуючи йти на вершину. Чого не скажеш про нас – гуру гірського туризму!

 

Порада №: Не вірте людям. Вони непрохавані песимісти, які намагаються тебе збити з істинного шляху!

Легко вам казати, рібята, якщо ви живете в Івано-Франківську і можете ходити в Карпати хоч кожні вихідні. А я аж з Кіровоградської області не для того сюди перлась щоб жувати соплі у підніжжя гори і чекати нормальної погоди. Все вирішено – підіймаємось!

Як потім виявилось – ці люди мегапрохавані мандрівники. Голова банди – Орест – має польські карти поч.20 ст. зі старими маршрутами. І в нього таке хобі – відновлювати ці стежки, чим він і займається останні років 5 разом з групою зацікавлених цією ідеєю людей, яка складається переважно з його родичів – жінки, сина, доньки, брата і т.д. Шо тут сказати – бравий дядько (до того ж – слухає Лед Зепелін, в свої-то 40 років). Хорошою справою займається, але із-за поганої реклами цієї ініціативи і нерозвиненої туристичної інфраструктури, ці стежки заростають і виходить, шо рібята зря стараюцця. Загалом – хоббі у пана Ореста збиткове.

 

Порада № Подорожуйте Карпатами вдвох.

Нам на цей раз пощастило лише тому, що дурням щастить. Насправді ж було багато таких екстремальних випадків, для яких треба була підмога і вдвох впоратись було вкрай важко.

Потім одна сімейна пара люб’язно запропонувала підвести нас до Івано-Франківська на автомобілі. Ми трошки поламались і погодились. Дай вам Бог здоровля, люди, чиїх імен я не запам’ятала.

Загалом, подорож пройшла недаремно. Хоча б тому, що я засвоїла ряд простих істин: ходити в Карпати – в серпні, готуватись до походу – серйозно, думати – головою.

П.С. для читачів- такий стиль оповіді- це засіб гумористичної подачі тексту і відображення недолугості того, що відбувається…=)

About Author

admin
  •  

Залишити відгук

Будь першим хто залишить відгук

avatar
  Subscribe  
Notify of