__gaTracker('send','pageview'); } else { console.log( "" ); (function() { /* https://developers.google.com/analytics/devguides/collection/analyticsjs/ */ var noopfn = function() { return null; }; var noopnullfn = function() { return null; }; var Tracker = function() { return null; }; var p = Tracker.prototype; p.get = noopfn; p.set = noopfn; p.send = noopfn; var __gaTracker = function() { var len = arguments.length; if ( len === 0 ) { return; } var f = arguments[len-1]; if ( typeof f !== 'object' || f === null || typeof f.hitCallback !== 'function' ) { console.log( 'Not running function __gaTracker(' + arguments[0] + " ....) because you\'re not being tracked. "); return; } try { f.hitCallback(); } catch (ex) { } }; __gaTracker.create = function() { return new Tracker(); }; __gaTracker.getByName = noopnullfn; __gaTracker.getAll = function() { return []; }; __gaTracker.remove = noopfn; window['__gaTracker'] = __gaTracker; })(); }
Історія виникнення Карпат 09efc314a17f50355566666666666
Історія виникнення Карпат 09efc314a17f50355566666666666 353x150

Історія виникнення Карпат

Серпень 10, 2015 by admin 0 Коментарів

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими ялинами і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потоки і річки, багаті на дрібну і велику рибу. Господарем долини був велетень на ім’я Силун.

Коли йшов Силун, від його ходи здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розбирався в господарстві. Мав безліч усякої худоби. Табуни корів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудахтали на фермах. Жив цей ґазда в прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали до самих хмар. Палац був збудований на пагорбі, відсипався людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в приміщенні – добра всякого!
Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А днем ​​звик відпочивати в срібному кріслі. А на широкій долині слуги обробляли землю, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силуна.

Женці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев’яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом.

Ні чоловіки, ні жінки, ні старі, ні молодь не сміли кинути з маєток Силуна і йти собі шукати іншу роботу. Повинні були жити і вмирати кріпаками.

Між цією челяді служив у Силуна один хлопець на ім’я Карпо Дніпровський, що прийшов сюди з берегів Дніпра. Він відправився в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і він був повинен їй чимось допомогти.

Служив Короп рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю і жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки для себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабких.

Полюбили його всі слуги і служниці. За чесність, працьовитість, справедливість. Короп ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до самих ніг нахилявся. Важко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує.

Коли Карпу наповнилося двадцять років, вирішив він додому повертатися. Був упевнений, що за добру працю пан йому заплатить, і він, Карпо, повернеться до матері не з порожніми руками. І тільки про це тепер і думав. Всі міркував, як із паном поговорити про розрахунок.

Раз вночі він вийшов на вулицю освіжитися. Проходив коло кріпаків хатинок і побачив раптом якусь тінь. Скоро дізнався Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Короп подумав, що саме час поговорити з паном.

Коли Силун наблизився, Карпо дав про себе знати кашлем.
– Чому ти тут, Карпо? – Відгукнувся Силун, упізнавши парня.- Чи не видивляєшся чи дівчину?
– Чи не дівчину, – відповідає Карпо, – а вас, світлий пане. Мушу з вами поговорити. Служив я вам довго й чесно, і повинен додому повертатися, щоб матінку живою застати … Платню за службу хочу попросити.
Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб проситися геть від нього. Та й плати ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати;
– Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
– Нікуди не підеш! – Розлютився господін.- То вже я знаю, коли і куди мої слуги повинні ходити.
– Я піду, пане, – наполягав Карп.- Лише ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.
Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.
– Туди, під землю, тебе відпущу! – Злилися він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парню.- Там буде твоя плата.
Але хлопець не відступив ні на крок.
– За мою роботу, пане, прийдеться платити, – ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози. Ця відповідь ще гірше розлютив Силуна, скипів так, що аж очі кров’ю налилися, а з рота вогонь спалахнув. Схопив він Карпа своїми сильними руками, підняв і вдарив ним об землю. Ударив так, що аж яма зробилася.

Але слузі нічого не сталося, встав він на ноги і відчув у собі непереможну силу, – то, мабуть, земелька йому подарувала за те, що любив і обробляв її. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, далі ще раз і ще раз, не витримала матінка-землиця тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері, в яку гадав загнати непокірного слугу. Марно він хотів вибратися на поверхню – земля закрилася, і не можна було знайти жодної тріщинки. Тоді вдався Силун до своєї силі. Вдарив ногою у земну кору – вона вигнулася, і не відчинилися, вдарив другий – вигнулася ще більше, а відчинитися не хоче. Пробував головою пробивати, плечима витискати – марно, кулаками гатив – теж не допомогло. Але від його ударів на землі рівною – пріровной гора за горою стали з’являтися, і чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімались навколо. А найсильніше бив собою там, де Гуцульщина, і там гори стали найвищі.

Вранці, коли прокинулися наймити і побачили, що сталося, дуже здивувалися. Навколо – гори, а там, де був палац, нічого не лишилося, усе провалилося в безодню. Раптом з-під землі вдарила вода, заповнила цю безодню. Диву давалися люди, а скоро зібралися на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським, бо було синьо-синьо, як небо. А горам на честь Карпа дали ім’я Карпати.

Історія виникнення Карпат 3 ru

About Author

admin
  •  

Залишити відгук

Будь першим хто залишить відгук

avatar
  Subscribe  
Notify of